В глибоку давнину люди помітили, що в багатьох рослинах прихована цілюща сила і почали використовувати їх для лікування найрізноманітніших хвороб. Багато дикорослих рослин, які застосовувались в народній медицині, полегшували страждання хворих, сприяли їх вилікуванню. Так поступово почала розвиватись народна медицина. Колись існувало багато повір’в, зв’язаних з лікарськими рослинами. Наприклад, люди вірили, що тільки казкові красуні – дівчата, які ходять по горах, знають про лікувальну силу кожної рослини і передають "секрети” лікування лише ворожбитам. Якщо секрет стане загальновідомим, рослина втратить свою цілющу силу. Народне прислів’я каже: Купити можна все, не можна купити здоров’я. Здоров’я – найдорожче, людина завжди дбала про своє здоров’я, тому з давніх-давен користувалися народною медициною. Лікарські рослини у нас називають зіллям. В Прикарпатті є до 350 видів. Вміння користуватися зіллям передалось від ваших бабусь, а від них – до мам. Лікарська сировина заготовлялась у визначений "сильний” час, коли рослина цвіте. Здавна вважалося, що найкращий час збирання звіробою, полину, любистку, лопуха, м’яти, деревію, материнки та деяких інших трав – в ніч під свято Івана Купала або рано-вранці. Трави, зібрані в цю ніч, мають лікувальну силу. Зілля збирають влітку. Бруньки збирають ранньою весною, коли вони повністю набубнявіють, тобто коли в рослині почнеться сокорух. Кору збирають також весною, з настанням сокоруху, до розпускання листків. Лише в кінці літа, на початку осені копають коріння, бо саме в цей час вона набирає найбільшої сили. Коріння треба мити проточною, холодною водою. Його сушать на вільному повітрі або на горищах, ні в якому разі – на сонці. Барвінок хрещатий. В цієї квітки п’ять пелюсток. В народі говорять: перша пелюстка – то краса, друга – ніжність, третя – незабутність, четверта – злагода, п’ята – вірність. У народній медицині трава барвінку здавна застосовується при дизентерії, туберкульозі легенів, кровотечах. Відваром трави користуються для полоскання горла. Первоцвіт цвіте ранньою весною жовтим кольором. Можна його зустріти в нашому лісі на полянах, у дубових лісах. Коли я кашляю, бабуся дає мені пити чай з первоцвіту. Звіробій. Це ліки, як кажуть у народі, від дев’яноста дев’яти хвороб. Спиртові настої вживають для збудження апетиту, при захворюванні шлунку. Розведену водою настойку використовують для полоскання горла. Застосовують звіробій проти ангіни, ревматизму, грипу, запалення печінки і нирок, головного болю. Ось, як співалося про звіробій у пісні: Бабусю, ріднесенька, Спорадь долю мою – Дай мені, люба, трави звіробою: Привезли козака з далекого краю, А він "бідний” очі вже не відкриває. Материнка. Застосовують, як потогінний і відхаркувальний засіб, що поліпшує діяльність кишково-шлункового тракту. Настій материнки, який додають у ванну чудово діє проти головного болю, золотухи, рахіту, різних запалень шкіри. Існує легенда. Дув холодний осінній вітер. Темна ніч вкрила все навкруги. Карету вихитувало по розбитій дорозі, мов ту коробку – то в один бік, то в другий бік. Нарешті під’їхали до хати старости. З неї вийшло двоє чоловіків. Перший – високого росту, велетень у накидці з лисячого хутра. Другий – у кітелі із шаблею. У хаті їх зустріла молода господиня. Гості, привітавшись, повечеряли і почали ладнатися до сну. Дівчина полізла на піч. Та не могла заснути. Велетень все ходив і ходив по хаті, мов привид, не давав нікому спати. Його великі чоботища так гупали об діл, що вся хата двигтіла. Нарешті дівчина встала з печі, шаснула до припічка, щось налила в кухоль. Потім зайшла до гостей. - Дядечку, напевне вас сон не здолає. Нате ось, випийте оцього зілля. І заснете, мов після маку. Той випив і ліг на лаву. А через кілька хвилин глибоко заснув. На ранок велетень покликав молоду господиню: - А де твій татко? - Де татко мій? Воює із шведами і два брати теж. Вони ж козаки. - А яким зіллям ти мене вчора пригостила? І спав добре і бадьорим встав. - Люди зовуть цю траву заспокійник пахучий. - А як же тебе звуть, красуню? - Мотрею. А татко й мама зовуть мене Материнкою. - Ся травичка добра, як ти, Материнко! Нехай це зілля буде твоїм іменем зватися, душа моя! І незнайомець поцілував Мотрю. А коли сідали до карети, менший із шаблею шепнув на вухо Материнці: - А ти знаєш, хто тебе поцілував? - Не знаю. - Сам Петро Великий! - Що великий, я і сама бачу. Головою стелю дістає. Відтоді, кажуть, і почали називати заспокійника пахучого материнкою. А по-російському – душицею. Ніби від того виразу – "душа моя”. Подорожник. А в народі називають "бабака”. Росте, як бур’ян вздовж шляхів, біля жител. Листок подорожника очищає рани, прискорює їх загоєння. Якщо прикласти листок бабки до рани, то на другий день перестає боліти. Рве Маринка у торбинку Подорожник, материнку, Оля, Петрик і Дем’янко Рвуть у кошик валер’янку. Деревій відомий як кровоспинний знезаражувальний засіб. Лікують ним і виразкову хворобу шлунка, гастрити. Волошка синя, як літнє небо, є постійним супутником жита. В народній медицині цю рослину використовують при запаленні нирок, застудних захворюваннях, кашлю, болях у шлунку, при гарячці. Чистотілом користуються з давніх-давен. Рослина затримує ріст деяких злоякісних пухлин. Зменшує і заспокоює болі, загоює рани, виводить бородавки та мозолі. Я розкажу легенду. Давно колись жила в Підгірянському селі дівчина Марічка. Жила бідно з матір’ю-вдовою, працювала важко з раннього ранку до пізньої ночі. А вродою дівочою була, як пава мальована. Закохався в Марічку син сільського багатія Дурманюка Олекса. Покохав Марічку щиро. Старий Дурманюк од люті аж синів. Кричав на сина. Та Олекса стояв на своєму. Старий Дурманюк пішов до сільської відьми. Заплатили їй великі гроші, аби вона якусь болячку наслала на Марічку. І стара відьма зробила свою чорну справу: наворожила, нашептала та й укрилося Марійчине біле личко бородавками. Плаче дівчина, людям на очі боїться показатися. Дізнався про те Олекса, засмутився важко. Але не сидів склавши руки: пішов до доброї ворожки і розповів їй про своє лихо. Ворожка дістала пучок сушеного зілля і сказала: - Віддаси Марічці, нехай зварить його в полив’яному горщику. В тому відварі нехай тричі вмиє лице та промовить: - Зілля зіллячко зелене, забери болячку від мене. Поки сонечко зі йде, хай болячка пропаде і на відьму перейде. Відніс Олекса Марічці зілля, і вона знову стала вродливою. Я ще хочу додати, що чистотіл був відомий з давніх-давен. З історії відомо, що в Древньому Римі жив письменник і вчений Пліній Старший. У нього є оповідання, про те як ластівка-мати лікувала своїх діток, які втратили зір, чистотілом. З тих пір чистотіл має ще назву "трава ластівки”. Кропива має сечогінні, послаблю вальні, антисептичні, протизапальні, знеболювальні, кровоочисні, кровоспинні та ранозагоювальні властивості. Відвар кропиви застосовують при хворобі печінки та жовчних шляхів, дезинтерії, простудних захворюваннях. Шипшина має багато вітамінів. З неї роблять препарати, сиропи, що лікують запалення печінки і жовчного міхура. Настій із самої шкірочки плодів шипшини вживають при запаленні сечового міхура, каменях і піску в нирках. Гарні квіти Троянди. З пелюсток трояндових квітів роблять ліки. Її ліки стимулюють роботу серця, зміцнюють нервову систему, сприяють одужанню хворих бронхіальною астмою. А роблять ці ліки так: пелюстки перемішують з цукром та укладають у скляний посуд, ставлять на місяць у темне прохолодне місце. Рум’янок. Її використовують при лікуванні дітей. Коли немовля купають, то в воду додають ромашку. Та не всяка рослина є лікувальною. У природі зустрічаються дуже багато отруйних рослин, від яких можна загинути. Це вовчі ягоди, жовтець, вороняче око, блекота. Їх треба знати і остерігатися. Дуже багато корисних рослин від недбалого поводження з ними людини у нас зовсім зникли або знаходяться на межі знищення. Вони занесені до Червоної книги. Вона в Україні видана 1976 року. Чому вона названа Червоною? Червоний колір означає заборону, пересторогу, як у світлофора. Тому так названо книгу, яка забороняє знищувати рослини, що до неї занесені. В Червону книгу ми занесли Світ неповторний і чудесний, Що поступово вимирає, Давно рятунок в нас благає. Невже в майбутньому на світі Не будуть квітнуть дивні квіти? Конвалії й фіалки ніжні, І вісник березня – підсніжник? Невже ми більше не побачим, Як сон-трава росою плаче? Троянда степу, квітка мрії, Жар-цвітом землю не зігріє? Ми всі господарі природи, Тож збережемо її вроду!
ДИКА ЛІСОВА КРАСУНЯ - ОЖИНА Якщо вам доведеться побувати в лісі і натрапити на ожиновий кущ, крім ягід, якими, звичайно, кожен любить поласувати, нарвіть і насушіть листя ожини. Викопайте також невеличкий корінець так, щоб не пошкодити кущик. Листя має в’яжучі, потогінні, кровоспинні і протизапальні властивості, поліпшує перистальтику кишок, а корені діють сечогінно і протизапально. Тихо в диких заростях ожини. Тільки раптом зашарудить опалим листям на землі якийсь лісовий звірок. І птахам, і маленьким звірятам затишно й безпечно біля куща ожини. Адже він добряче поколе того, хто напрямки сунеться на його гілки. Дістанеться й ведмедю, який любить поласувати лісовими ягодами. Певно тому й зберігає свої цілющі властивості ожиновий кущик, бо такий недоторканий. Люди збирали якого ожини з давніх-давен, На присадибний ділянках почали саджати ожину з кінця ХІХ століття, але промислових плантацій немає й досі, хоча з плодів ожини готують настойки, вина, кондитерські вироби. В науковій медицині ожину сизу зовсім не знають. Зате народ застосовує її дуже широко. Стиглі плоди вживають при простудах. Це гарний потогінний засіб, свіжі ягоди насичують організм вітамінами, а недостиглі збуджують діяльність органів травлення, діють як в’яжучий засіб при діареї. Народний досвід зберігає багато відомостей про застосування ожини при різних хворобах. Настій з листя лікує людей, хворих на розлад нервової системи і серце, примочки цього настою допомагають загоїти рани. Кому доведеться покоштувати ожиновий мед, який бджоли збирають на кущі з білих квіток, той довго пам’ятатиме чарівний смак цієї прозорої і світлої рідини. Ожиновий мед має високі лікувальні властивості, він сприяє швидкому одужанню при простуді, тамує кашель. Через незначний вміст вуглеводів ожину рекомендують вживати хворому на діабет. Ось така вона дика недоторкана лісова красуня!
ЗЕЛЕНИЙ ДИВОСВІТ УКРАЇНИ Чи знаєте ви, що в нашій флорі є цікаві рослини? Український народ опоетизував їх, оспівав в піснях, в легендах, назвах. Тож відкриймо скарбничку народної мудрості. Боже дерево – так в народі називаються полин польовий, божі пальчики – первоцвіт весняний. Є Петрів хрест з родини ранникових, святоіванське зілля – звіробій звичайний. Стародавні слов’яни, - наші предки, молилися деревам, а особливо дуплявим, травам на Україні – Русі стали верба, барвінок. Оспівані в українських народних піснях, легендах, повір’ях як найулюбленіші рослини нашого народу калина, мальва, рута, любисток, тополя, береза, а також вже вищезгадувані дуб, барвінок, верба та ін. А які гарні ліричні назви дав наш народ рослинам. Ось деякі з цих чудових, красивих українських назв рослин; деякі з них ввійшли в науку, а деякі залишились, як народні назви: ключ-трава, Євшан-зілля, сон-трава, розрив-трава, троян-зілля (аконіт), чар-зілля (рута, цвіт папороті), рай-цвіт (пижмо звичайне), бояр-зілля (вовчуг польовий), роман-зілля (ромашка, королиця), Іван-чай, а також роса божа (росичка круголиста), материнка, баранець, безсмертники, білозір, волошки, горицвіт, грицики, рум’янок (ромашка лікарська), калачики, котячі лапки, курячі очка, ведмеже вухо, нечуйвітер тощо. Чи є у навколишньому світі щось звичайніше і повсюдніше, ніж рослини? Вони скрізь оточують і супроводжують нас. Озиваються згори тривожним шумом листя в лісі, парку, тішать зір квітами на луках, полонинах, клумбах. Грають хвилями колосків у полі. Тягнуться до світла з підвіконь, прикрашають святкові столи. Чи любимо ми їх? Навчитися поважати, любити, оберігати рослини необхідно не тільки агрономові, садівникові, лісівникові, але й всім без винятку людям Землі. Рослини дають нам їжу, одяг, тепло, будівельний матеріал, папір, життєдайний кисень, ліки, естетичну насолоду. А ще рослини є фільтром, який очищає повітря від пилу, екраном, який зупиняє шум, зберігає вологу, закріплює береги річок, ярів. Отож, захищаючи рослини, ми захищаємо життя. Перед людиною, озброєною сучасною технікою, рослина зовсім беззахисна. Звірі, птахи, навіть риби ще можуть втекти в інші безпечніші місця. А от деревам, кущам і травам нічого не лишається, як чекати на людську ласку. Та далеку не завжди вони її від нас отримують. Навіть у центрі великого міста, де рослини потребують особливо ретельної охорони. КАЛИНА – СИМВОЛ Калина – це улюблена рослина наших предків з-перед віків, залишалася вона такою улюбленою і в наші дні. Можливо, що в доісторичні часи калина була священною, чарівною. У наші часи калина прибрала численну символіку, зокрема в Україні. В Україні колись не було обійстя, щоб не росла або не висіли під хатою пучки калини. Калина – символ щастя; символ кохання, любові; символ чистоти; символ молодості й краси; символ віри в перемогу; символ урожаю; символ дівочої невинності; символ вірності; символ – образ дівочої краси; символ розлуки; символ зв’язку з потойбічним світом; символ надії; символ миру й злагоди. Не можна й перерахувати всієї символіки, яку приписували в давнину і нині приписують калині в Україні. Та, мабуть, найголовніший символ калини – це символ України. Про це співається у народній пісні: Ой, у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червоную калину підіймемо, А ми нашу славну Україну ге й-гей розвеселимо... Як бачимо, уже в часи створення пісні образ України поетично асоціювався з калиною у лузі. Образ – символ калини перейшов згодом у поезію Т.Шевченка, І.Франко, Лесі Українки, В.Сосюри, Д.Павличка, С.Пушика... Отож, поведемо мову про одну з найулюбленіших на Україні рослин, про рослину – символ – червону калину. Калину здавна вирощують у садах, парках, лісопарках. Це харчова, лікарська, медоносна та декоративна рослина. Плоди калини споживають після перших приморозків, коли вони втрачають гіркуватий присмак. З них на Україні здавна готують варення, повидло, компоти, киселі, мармелад, а також пастилу, начинку для цукерок, муси, екстакти, приправи до м’ясних страв, чайно-кавовий сурогат. Добрі і смачні з калини і традиційні українські вареники та пиріжки. Калина – пізньовесняний медонос та фарбувальна рослина. З її деревини виготовляють музичні інструменти. В народній медицині використовують кору калини і плоди. Їх застосовують при шлункових хворобах, при простудах, при хворобах внутрішніх органів. Ягоди містять вітамін С і застосовуються у вітамінних наборах (чаях), а також посилюють скорочення серця, підвищують діурез тощо. Рослина досить декоративна, особливо під час цвітіння та достигання плодів. Особливо ціниться декоративна форма калини – бульденеж з великими, махровими, повними сніжно-білими, кулястими суцвіттями.
ДУБ В ЖИТТІ НАШОГО НАРОДУ Стародавні слов’яни, наші предки, молилися деревам, а особливо дуплявим, поклонялись березам, липам, дубам. Під захистом предковічних лісів слов’яни виконували свої таємничі обряди. Крім того, вони мали священні дерева на полях, дорогах і поміж селами. Найсвятішим вважався старий дуб; ніяка жертва не була принесена без того, щоб не оздобити її гіллям священного дуба. Найважливіші обряди виконувалися під дубами... Вінки, як оздоба – це теж залишок звичаїв давнини. Вінки плели з тих дерев, які присвячувалися божествам. Звідси пішов звичай увінчувати дубовими вінками відомих, заслужених людей... Так пише в своїй книзі "Звичаї нашого народу” Олекса Воропай. Під могутніми дубами збирались на відпочинок і на свої козацькі ради – запорозькі козаки. Калина і верба на Україні найбільш опоетизовані, оспівані рослини. Але і про дуба є дуже багато пісень, легенд, переказів, приказок, загадок, прислів’їв, коломийок. В народній медицині кора дуба успішно застосовується для лікування багатьох хвороб. Наші предки давно підмітили в’яжучі і кровоспинні властивості дубової кори. Відвар її вживається для полоскання ротової порожнини при хворобах зубів, ангінах, запаленнях слизової оболонки. Також відваром кори роблять примочки, промивання при деяких шкірних захворюваннях та хірургічних втручаннях. В народній медицині відвар з кори застосовується при лікуванні фурункулів, чиряків на шиї. Для цього рушник змочують відваром і обв’язують шию. Крім того відваром з кори лікують обморожені та попечені місця; пють при кровохарканні. Сушені жолуді, очищені від лушпиння і потовчені на порошок, вживають при захворюванні сечового міхура і при поносах. З вилущених і піджарених жолудів готують шлункову каву, якою лікують рахіт, анемію тощо. Вона корисна також нервовохворим. Проте, вживати жолуді потрібно обережно, оскільки вони у великій кількості отруйні. Збирають кору тільки з молодих пагонів і з тонких стовбурів. Найкраще це робити ранньою весною під час сокоруху. Сушити кору потрібно під накриттям. Жолуді збирають у жовтні.
РОСЛИНИ В НАРОДІЙ МЕДИЦИНІ Лікарські рослини. В народній медицині вони здавна успішно використовуються для лікування багатьох хвороб. Людей, які знаються на цілющих травах, дуже поважали в Україні, адже вони повертали людям найдорожчий скарб – здоров’я. Ще в часи Київської Русі особливої популярності зажив серед простого народу рукописний трактат лікування травами, що його уклала онука Володимира Мономаха Євпраксія. Використавши багатий народний досвід, вона узагальнила найдоцільніші рецепти, що ними послуговувалися люди. За легендою, коли Бог вигнав за гріх Адама і Єву з раю, то сказав: "Якщо ви такі неслухняні й розумніші за мене, самі й лікуйтеся від недуг”. І розсипав на землю насіння різних цілющих трав. І відшукують люди цілющі трави для зцілення від недуг. В народній медицині використовуються тільки в Україні понад 200 лікарських рослин, а в науковій – значно менше. Тому в останні роки багато уваги звертають науковці, фітотерапевти, лікарі вивченню багатого тисячолітнього досвіду нашого народу, збираючи в народних знавців, цілителів відомості про лікування травами. Перевага трав над хімічними препаратами в тому, що при високій ефективності лікування вони не дають побічного негативного впливу на організм. Отож, поговоримо про лікарські рослини. Здавна на Україні 23 травня – день Святого Апостола Симона Зілота в народній традиції є днем, коли наші чарівниці йдуть у ліс збирати зілля, що його називають: "Симонове зело”... Підійшовши до рослини, ставали до схід сонця, хрестилися з молитвою, а потім оберталися на захід, виривали рослину й наказували: Мати Божа ходила, Зілля родила, Відром поливала, - Нам на помі давала!.. Зілля збирали таке: золототисячник, череду (від золотухи), ведмеже вухо (від наривів), ромашку (для дітей пити), полин (від живота), підбіл (листки круглі – від чиряків, ран), подорожник, зіновать (від сухот), блекота (від зубів), маточник і ракові шийки (корінь – від жіночої хвороби), стосильник (від апетиту), трилисник-зілля (щоб у грудях не боліло), материнка (від кольки й від кашлю), чистець (прикладають до ран), серпорів (від порізів), сокирки (п’ють від живота), коровки-колючки (втирають від ревматизму). Грицики звичайні. Однорічна трав’яниста рослина з родини хрестоцвітих. Цвіте з травня по жовтень, іноді з квітами й зимує. Росте, як бур’ян на полях, біля доріг, поблизу будинків, городів, на лугах. Народні назви: бардюжак, волокник гіркий, ворожка, воші, гапка, гнидик, горобинець, грачичка, гречка куряча, гречка псяча, злодій, зозульник, калит очник, кашка горобина, мисочки, мішечки, око горобине, сірики, сумочник, сумочних пастуший, сухатник, ташечки, трава пастуша, тряси лупка тощо. З лікувальною метою в народі використовують всю надземну частину як кровоспинний засіб, при захворюванні печінки, нирок, сечового міхура, хворобах легень. Траву збирають під час цвітіння, сушать на відкритому повітрі, в тіні. Конвалія. Багаторічна трав’яниста рослина з родини лілійних з повзучим кореневищем. Квіти пахучі, білі, зібрані в суцвіття китицю. Цвіте в травні. Народні назви: ванник, гладиш, дюндюрик, кашка, конвалія маєва, конвалія, кукуричка, кукурудщзка, кукурудза вовча, купека, ладичка, ландиш, лантус, ланиш, любка, маївка, порічка дика, ранник, свічарник, шерстка, язик лісовий тощо. В народній медицині застосовують квітки, квіткові китиці, листя з суцвіттям, а також окремо листя для лікування серця. І справді, вчені встановили, що конвалія має властивості регулювати діяльність серця. Конвалію збирають на початку цвітіння. Сушать швидко, в тіні, щоб цвіт не побурів. Слід пам’ятати, що запаси конвалії щорічно зменшуються і збирати її слід тільки там, де її багато. Конвалія має отруйні якості, худоба від неї нерідко гине. Деревій тисячолистий. Багаторічна трав’яниста рослина з родини складноцвітих. Цвіте з червня до морозів. Рослина дуже ароматна. Народні назви: білоголовник, гулявиця, деревій, деревень, крівавник, деревій мужицький, деревій, деревляник, деревця, зеленець, кервавник, мурашина, пупки дівочі, ранник, румер, сербо різ, серпій, сер поріз, тисяч енець. Широко використовується в народій медицині: листки й суцвіття при відсутності апетиту, слабому травленні, кровотечах, кров’яних поносах, виразці шлунка, кровохарканні. Розім’яті свіжі листки деревію прикладають до ран. В час жнив нерідко були поранення рук серпом, тому ця рослина в народі називається кровоспирач, сер поріз. Траву, листя і квітки збираються в період цвітіння, в червні-жовтні. Сушать в добре провітрюваному приміщенні, на горищах.
<a href=http://zmkshop.ru/nashi-raboty/proizvodstvenno-skladskie-pomeshcheniy-dlya-gk-russkie-tekhnicheskie-aerozoli/>описание работы маяков dme и vor</a>
